Півдня намагаюсь позбирати думки, які порозліталися кольоровими шкельцями по піску спогадів. Хвилі минувшини і хвилі майбутнього почергово плюскаються, а шкельця щомиті утворюють все новий, з калейдоскопною химерністю, візерунок. Це і є, мабуть, сьогодні. Змінне, непостійне, залежне від вчора та завтра.
Сьогодні – перший День народження нашої Шкварки. Проекту, який ми досі називаємо проектом. Проекту без власних стін, цехів, устаткування і стартового капіталу. Проект вільної думки, яка має найбільше право голосу серед нас усіх. У неї є цілком реальний хребет, вловиме тіло і індивідуальний характер. Шкварка – жива. І це трохи містично. Містично, але для нас – беззаперечно.
Можна пафосно казати, що цей рік був дуже важким. Чи, не менш пафосно стверджувати, що цей рік був особливим. Насправді ми над цим не замислювались. Шкварка просто жила. Часом із слізьми, часом із усмішкою. Вона творила свою філософію, а ми намагалися донести її до світу. З перших днів Шкварки ми не концентрували своєї уваги на максимальному прибутку. До прикладу, на ярмарках ми жодного разу не подали до страв кетчупу чи майонезу. Тільки домашні соуси, які, часом, вартували вдесятеро дорожче за магазинні. І навіть, якщо б підміни не помітив клієнт, її помітили б ми… Саме це і стало нашою філософією. Ми живі і звичайні, тому можемо, часом, щось пересолити, а в ковбасі від нерівномірного всихання може утворитись маленька дірочка. Проте, будьте певні, ми не купимо зіпсутого м’яса, гнилих, але дешевих, помідорів, не всипимо до ковбаси півтаблиці Мендєлєєва, а до соусу підсилювача смаку. Ми цього не зробимо, бо обдуримо в першу чергу не вас, а себе, – зрадимо ідеалам нашої Шкварки. Зрештою, це вже би була не Шкварка, а якась зовсім інша історія…
Торік, коли вона народилась, ми задекларували нашу ціль: «Завдання мінімум – змінити світ!» Іншими словами, – намагатися показати власним прикладом, що можна жити і працювати трохи по-іншому. Сьогодні своє соціальне покликання ми бачимо в участі в коопераційних процесах поміж фермерами та виробниками локальних продуктів. Ми поки не знаємо як, але інтуїтивно віримо, що нам вдасться відновити престижне реноме сільського господарства. Не для усього світу, а бодай для однієї молодої людини. Ми знаємо, що лише цього достатньо, аби світ змінився…
Я вірю в цей проект. І точно знаю, що сьогодні в нього вірить далеко не тільки я. Не казатиму, що це моє покликання і що я точно знаю, що ми робитимемо завтра. Єдине, що знаю точно, – десь глибоко у нетрях мого неосяжного тіла, закрався хробачок інтуїції і віри, який щохвилини вертиться і лоскоче, – ні на мить не дає про себе забути. Він дає віру, що серед різноманіття звіриних стежок у дрімучому лісі, ми вибрали саме ту. Можу закластися, що нас чекає ще багато чого і не завжди хорошого. Проте йти треба. І не лише заради того, аби врешті вибратися на сонячну галявину безтурботності, але ще й тому, що після нас по цій стежині йтиметься значно легше.
У цей день кажу «Спасибі!» кожному, хто йде поряд. Не перелічуватиму вас, бо знаю, що кожен себе тут ідентифікує. Адже говорити, не відкриваючи рота – одна із багатьох див, які принесла із собою «Шкварка». З Днем народження! Люблю усіх!;)
