Кожен в садку чи на городі крав ягоди і тихцем їв їх немитими, поки старші не бачать. Витер до штанів чи сорочки і вйо до писка! Так грішили з полуницею, черешнями, вишнями, аличею і усім-усім, що Бог дав послав між зелених листочків. Але в переліку тих ягід точно не було порічок. Красивезні червоні коралі могли висіти тижнями, бо до кислої ягоди всім було байдуже.
Пригадуємо, що рвали порічки лише для компоту. Варення варити було з чого, тож червона смородина була не більше, ніж красивий декор у садку.
Пройде років двадцять, поки з другорядної ягідки хтось не зварить соус… Сталось це зовсім випадково: якось дружині нашого кума Юрка замість калини продали пару кілограмів порічки. Ягідки схожі, тож вона не винна! (як ви здога-дались, що цей текст пише саме вона?) Сім’я була приречена на 80 баняків компоту, якби не мудрий чоловік Юрко!
Трохи кориці, гвоздики, жменька духм’яного перцю, десяток-другий горошків чорного перцю і вже ступка для спецій стає джерелом неймовірних ароматів. Соус до м’яса вдався, як казала бабця, люкс!
Спробували з птицею – смачно!
Спробували зі свинним стейком – нямка!
Краплю на сир поклали – мммм!
Ось воно! Не гострий, а кисленький соус від Шкварки! Наче мазок пензля на смачній картині, що робить її довершеною!
Склад: порічка, цукор, оцет, гвоздика, кориця.
Відгуки
Відгуків немає, поки що.