Кум Юрко – то є чоловік з неоціненною жагою до прекрасного в гастрономії і не менш палкий прихильник експериментів. Те, що в нього ще й руки золоті, то бонус.
Ото так він усіх вразив своєю інтерпретацією традиційного французького рієту з качатини, що довів терени Львівщини до банального дефіциту качки. Але Юрко не був би Юрком, якби не вигадав чогось оригінального…
Отож, натхненний традиціями Франції, досвідом поколінь українців і близькою до епатажу сміливістю Юрія Миколайовича, із його золотих рук до нас сходить шедевр гастрономії – рієт з індички. Це щось. Хоча ні. Це Щось з великої букви.
Не знаємо, що зараз коїтиметься з тими, хто поціновував рієт з качатини, але ми більш, ніж впевнені, що всі, хто не наважувався скуштувати качиний рієт, через упередження чи брак сміливості перед невідомим, просто зобов’язані їсти його великими ложкам, щоб аж за вухами лящало.
Качка від індички доволі різниться, насамперед тим, що качка літає сама, а індик хіба з допомогою доброго копняка. Так от, можна бути впевненим, що Юрко абсолютно знівелював своїми золотими руками цей фактор. Так само, як своїми золотими ногами (футболіст він ще той), нівелює невміння літати не тільки індиків, але нечемних чи чужих котів, малих і не дуже великих псів, всякого непотребу, як то невеличка дубова колода чи в недоречному місці залишений баняк/відро/мидниця.
Філе індика відварюється у маслі. Воно не мелеться, а розділяється на волокна. Приправляється розмарином і зернятками гірчички.