Мацик родом із заболочених сіл Полісся і Волині. Готували його зазвичай перед Різдвом. Грубими приправленими кубиками свинячої шиї та шинки начинялися сечові міхурі і підвішувалися під стріхою. Першу пробу із мацика знімали ранньою весною. Виснажені зимою поліщуки тоді варили із першої ярини та шматків мацика «мациковий борщ». Наступного разу делікатес куштували вже на Великдень, коли він встигав добряче пров’ялитись.
Слід сказати, що поліська техніка в’ялення суттєво відрізняється від школи в’ялення Італії чи Іспанії. В основному тим, що європеці закладають напівфабрикати у погреби, де цілорічно майже однакова температура та вологість. Наші ж земляки вивішували все під стріху, де денна температура за добу могла коливатись навіть на 20 градусів. Така ситуація не надто сприяла стандартизації продукту, відтак мацик щоразу в’ялився за різних умов, тому й мав різний смак. В деяких селах на Поліссі збереглася приказка: «В одної баби два одинакових мацики не буває».
