Друзі, так склалося, що велика родина Шкварки має коріння майже по всій території України і навіть за її межами. Серед нас є представники Франківщини, Львівщини, Тернопільщини, Рівненщини, Волині і навіть Уругваю. Тож ми багато мандруємо, а відповідно й куштуємо місцевих колоритних страв.
І буквально від сьогоднішнього дня, періодично ми будемо Вас з тими унікальними наїдками знайомити. Відразу зазначимо, що в наших описах не буде їжі, яку ви можете зустріти у ресторанних меню. Тут будуть страви, які готують у нас вдома, буквально декілька разів на рік і тільки, як кажуть, для своїх. Також тут ви не зустрінете переписів рецептів з кулінарних книг і пожовтілих зошитів, тут будуть історії страв, які готують наші бабусі або мамусі і смак яких ми пам’ятаємо з самого дитинства.
Перша страва, яку ми вирішили Вам запрезентувати, родом з Франківщини, а якщо точніше, то з мальовничого куточку України, села Сілець, що розкинулося на кордоні між Станіславом (що тепер зветься Івано-Франківськом) і древнім Галичем.
Страву цю готують зі свіжого з м’яса свині і називається вона Шинка. Відразу попереджаємо і розвіюємо міфи, що Сілецька Шинка – це не просто шматок м’яса, який можна зустріти на прилавку будь-якого м’ясного магазину. Сілецька Шинка – то страва, за якою стоїть довгий кулінарний процес, що потребує неабиякого вміння і кулінарного таланту. У Сільці Шинку вміє готувати майже кожна господиня, бо рецепти цієї страви у нас передаються з покоління в покоління, від бабусі до мами, від мами до дочки чи невістки. І так роками.
Отож, для приготування Шинки потрібна свіжа свинина. Як і в більшості українських сіл, свиню в Сільці колять або ж перед Різдвом, або ж перед Великоднем.
Той процес розпочинається з самого ранечку. Коли моя бабуся Ганна, що на фото, приходила будити нас з татом, на дворі було ще темно і майже завжди стояла легка паморозь. Перші промені сонця тільки показували свої язики з-за Бійної гори, ніби підпалюючи горизонт, але ще не гріли. Відколи мене почали долучати до того процесу, а він доволі відповідальний і малечі не під силу, завжди свиню в нас колов наш сусід – вуйко Ставичний. На нашій вулиці і в нашій частині села він був справжнім майстром своєї справи. Цей спокійний, сильний і холоднокровний чоловік швидко робив свою справу.
Коли свиня була заколота, обпалена і помита, моя бабуся завжди підходила до Ставичного, брала м’ясо для свіжини (м’ясо, яке подається з картоплею на обід) і просила відкласти декілька добрих шматків, майже завжди однією і тією ж фразою: «Михайле, відріж пару добрих шматків на Шинку».
Якщо свиню кололи за декілька тижнів до свята, то Шинку бабуся Ганна починала готувати за декілька днів.
Найперше готували тісто. На великій дошці (на якій зазвичай ліплять вареники) бабуся розтачувала 4-5 круглих великих варениць. Потім тісто залишали, щоб воно підсохло, а після цього різали на дрібні шматочки, виходив справжній домашній вермішель. Пізніше його перчили, солили і ставили варитись, приправивши декількома ложками смальцю.
Далі бабуся Анна бралася за приготування м’яса. Його теж нарізають невеликими щматками, а далі солять, перчать, натирають товченим часником і посипають бібковим листком (так у нас називають лавровий лист). Щоб насититись ароматом спецій, добу м’ясо має маринуватись, як каже бабуся, у власному соці, тоді воно стає м’якшим і ніжнішим.
Після таких процесів, бабуся знаходила один з найбільших баняків, які були в хаті, дно його вона встелювала заздалегідь приготовленим запеченим коржем тіста, а далі вистеляла його шаром приготованого м’яса, яке накривала вареним тістом. І так повторювалось, аж поки каструля не ставала майже повною. Зверху баняк накривали ще одним коржем печеного тіста, а тоді вже покришкою.
Варто зазначити, що приготування Шинки в Сільці розпочиналося за день до Різдва чи Великодня, саме тоді варилося тісто на Шинку і відбувалося ще декілька цікавих ритуалів. Один з таких розпалювання старої печі, яку в мене вдома використовували тільки для приготування цієї страви.
Перед розпалюванням печі бабуся завжди просила діда Богдана піти набрати дров. Піч розпалювали спеціальними дровами, які використовували виключно для приготування Шинки. Це були березові патики, довші за традиційні поліна, якими розпалюють п’єц або грубу.
Бабуся не тільки контролювала весь процес приготування Шинки, вона ще й сама розпалювала піч. Пам’ятаю, що дров накладалося багато, щоб було багато грані. Адже Шинка готувалася не на вогні, а саме на великих і добре розпечених жаринах. Коли дрова згоряли, спеціальним гачком баба розсувала їх по всій печі, тоді клала туди баняк з м’ясом і обгортала його жаром. Цей процес я вважаю напевне наймагічнішим з усіх, які я коли-небудь бачив на бабусиній кухні. Справа в тому, що сам баняк треба було обгорнути таким чином, щоб Шинка спеклася і не згоріла, тому в ґаздині, яка готує цю страву, має бути добре відточена рука і неабияке вміння.
З цікавих спостережень пригадую, що вже після того, як бабуся ховала шинку в піч, то майже кожної години вона нахилялася до печі і слухала чи вариться ця страва. Коли її не було в хаті, я малим теж намагався щось там почути, але відчував тільки тихесеньке потріскування жарин і тепло печі, яке майже обпікало цікавого носа.
Цілу ніч Шинка пеклася, а вранці, коли сім’я поверталася з церкви і всі всідалися за святковий стіл, бабуся обережно виймала її з печі. Спочатку куштувала сама, приговорюючи, що страва цього року трохи не вийшла, але ми ж то знали, що бабуся у нас жінка скромна, а Шинка у неї, як завжди неперевершена.
Смакувати Шинку можна зі свіжоприготованим хроном або з кетчупом, зробленим з домашніх помідорів.
Смачного Вам усім ))
P.S. Для тих, хто хоче спробувати приготувати Сілецьку Шинку, подаємо список інгредієнтів. Отож для приготування цієї страви потрібні: свіже м’ясо (свинина), варене домашнє тісто, сіль, перець, декілька зубців часнику, лавровий листок.
