«Спочатку м’ясо і солонину нарізають на одинакові шматки, маринують у папризі (паприка) з сіллю та чорним перцем, обов’язково трохи чесноку (часнику). Далі м’ясо та сало залишають в маринаді на день-два, а потім пропускають через млиниць (м’ясорубку). Далі – ретельне перемішування до однорідної маси, яка не має приставати до рук і тільки після цього її можна набивати в кишку за допомогою гуркалова (шприца)» – коротко мовою оригіналу про червоняву красуню, яка віднедавна з’явилася в асортименті Шкварки.
Якщо ж бажаєте довше і ґрунтовніше, то звати цю ковбаску – Пікниця. Виготовляє її великий молодець і справжній знавець традиційних закарпатських м’ясних делікатесів – пан Олександр з Мукачевого. За кольором і текстурою його витвір трохи схожий на іспанське чорізо, хоча за смаком українська домашня ковбаска сміливо може претендувати на власну унікальність.
Пікницю на Закарпатті зазвичай вудять перед Новим роком, Великоднем, на весілля чи з приводу якогось великого празника. Для неї відбирають свіжу солонину (сало) та м’яско пацятка, здебільшого зі стегнових кісток, ребер та з хребта. Спочатку щойно начинену сиру ковбасу на певний час залишають у прохолодному місці, щоб вона трохи підв’ялилася, а вже потім м’ясний виріб відправляють у спеціальну вуджарню, де вона протягом тижня насичується запахом диму з букової тирси.
На завершальній стадії, перед тим, як потрапити до вас, ця ковбаска пишніє у визрівальній камері Шкварки, ще трішки підв’ялюється і аж тоді готується до зустрічі з вами.
